Зриви «на солодке» та переїдання мають місце в житті у кожного з нас, проте на комусь вони не відбиваються зовсім, а хтось відразу ж помічає зайві кілограми та сантиметри у талії. Разом із anti-age-терапевтом та ендокринологом Євгенією Запороженко розбираємося зі складними питаннями: що таке інсулінорезистентність та як працює гормон інсулін.
Що таке інсулінорезистентність?
Почнемо з того, що гормон – це ключ, а клітина – це замОк. Щоб ключ не ламався, а господиня «квартири» замки не змінювала, все в організмі має бути в балансі та гармонії. Інсулін – не виняток.
У нормі, при надходженні з їжею в наш організм вуглеводів (швидких або складних), вони під дією ферментів шлунково-кишкового тракту розкладаються до моноцукорів і всмоктуються через стінку кишечника в кров, піднімаючи рівень цукру в крові (наскільки високо, залежатиме від глікемічного індексу – його присвоєно кожному продукту).
У відповідь на цей «підйом» підшлункова залоза викидає в кров гормон інсулін. Відповідно, чим вище рівень цукру в крові, тим більше знадобиться інсуліну.
Потім, якщо пояснювати зовсім просто, підшлункова залоза бере «за ручку» глюкозу, йде в клітину головного мозку, м’язи, органи і так далі, «відкриває ключем замок» і «заводить» глюкозу всередину. А там на неї тільки й чекають – адже це енергія!
Описаний процес відбувається лише за ідеальних умов – якщо підшлункова задоволена, господиня в хорошому настрої та не їсть круасани, запиваючи какао з цукром, немає дефіциту деяких мікроелементів, а білка в раціоні достатньо, щоб будувати ті самі «замки» та «ключи». Але якщо хоч одна ланка із цієї складної схеми випадає…
Буває так, коли щось починає йти не за планом – інсулін із глюкозою приходять у клітину, а «ключ» не підходить.
Тиняючись лабіринтами організму, від тканини до тканини, від клітини до клітини, інсулін з глюкозою приходять до жирової тканини — єдине місце, де їхній союз раді бачити завжди. І кожна така подорож – плюс сантиметри на вашій талії.
Зробимо висновок: інсулінорезистентність – це стан, при якому клітини не дають біологічної відповіді на дію інсуліну за його достатньої концентрації в крові.
Чому це відбувається?
Причин появи інсулінорезистентності може бути кілька:
- зловживання швидкими вуглеводами: вживання продуктів з високим глікемічним індексом призводить до піку рівня цукру, після чого працює інсулін, настає гіпоглікемія (рівень цукру опускається), ви знову хочете їсти і так по колу;
- 5-разове (або більше) харчування: постійні перекуси призводять до постійної стимуляції підшлункової залози на інсулін. І тут ми знову впираємося у схему «високий інсулін тривалий час = несприйнятливість тканин щодо нього»;
- вживання алкоголю: по-перше, сам собою алкоголь — швидкий вуглевод; по-друге, алкоголь, впливаючи на периферичні тканини, додатково зменшує чутливість інсулінових рецепторів;
- надмірна маса тіла: чим більше жиру, тим більше вписувалося інсуліну. Чим вищий рівень цукру в крові, тим більше жиру. Коло знову замикається;
- гіпотиреоз (знижена функція щитовидної залози), дефіцит андрогенів, синдром виснаження надниркових залоз – усі ці дуже поширені патології можуть призвести до інсулінорезистентності, уповільнюючи метаболізм.
Як діагностувати інсулінорезистентність?
Діагностику інсулінорезистентності проводять за такими критеріями:
- окружність талії більше 80 см у жінок та 90 см у чоловіків;
- рівень інсуліну в крові більше 8 мкЕд/мл;
- індекс НОМА більше 2;
- біоімпедансометрія (вимірювання складу тіла) показує накопичення жирової тканини у вигляді вісцерального жиру.
Інсулінорезистентність також часто супроводжують такі стани, синдроми та захворювання:
- підвищені холестерин та фракції ліпопротеїдів;
- тривала стійка нестача гормонів щитовидної залози, яку називають гіпотиреозом;
- синдром виснаження надниркових залоз;
- синдром полікістозних яєчників;
- порушення метаболізму естрогенів та гіперестрогенію;
- доброякісні новоутворення – інсулін є проонкогенним гормоном, що стимулює ріст клітин;
- ятрогенні захворювання (з’являються як наслідок лікування) – прийом препаратів КОК, адреноблокаторів, глюкокортикоїдів у високих дозах протягом тривалого часу.
Тому, якщо у вас є хоча б один із «дзвіночків», що натякають на інсулінорезистентність, обов’язково попросіть лікаря перевірити ваш профіль вуглеводного обміну або запишіться на консультацію до ендокринолога. І починайте узгоджене з лікарем лікування, тому що інсулінорезистентність має властивість посилюватися з часом, зрештою призводячи до цукрового діабету II типу.
Чи існують засоби профілактики інсулінорезистентності?
Для профілактики інсулінорезистентності варто вести в міру здоровий спосіб життя. До основних способів профілактики можна віднести такі:
- помірна фізична активність;
- частота харчування – тричі на день, перекуси необхідно виключити;
- повноцінне харчування, що поєднує у собі білки, жири, складні вуглеводи;
- мінімум стресу;
- відхід до сну не пізніше 23:00;
- необхідно звести прийом солодкого, борошняного, алкоголю до 1 разу на тиждень;
- компенсувати дефіцит магнію, хрому, заліза, вітаміну D, а також інших відсутніх вітамінів та мінералів.
Цими не лікувальними, але доступними для кожного методами ви зможете покращити чутливість клітин до інсуліну, навіть коли показники в нормі.
Як лікувати інсулінорезистентність
Звичайно, ситуація змінюватиметься залежно від ваших супутніх станів – двох однакових схем лікування не може бути! Але базові рекомендації при інсулінорезистентності будуть приблизно такими.
Завдання: знизити рівень інсуліну, зменшити стрибки інсуліну – вуглеводні «гойдалки», покращити чутливість периферичних тканин до інсуліну.
Рішення:
- 2-3 прийоми їжі на добу, і ніяких пересів (не працює у разі захворювань шлунково-кишкового тракту);
- повне виключення швидких вуглеводів – продуктів із високим глікемічним індексом (цукор, борошняне, алкоголь тощо);
- достатнє споживання білка, жирів та клітковини;
- адекватні фізичні навантаження – мінімум 10 000 кроків на добу, більше – тільки вітається;
- здоровий сон – з 23:00 до 7:00 мінімум;
- здоров’я нервової системи: стрес — незмінна складова нашого життя, питання лише в тому, наскільки ви готові до нього — психотерапевт, релаксація, йога, спеціальні добавки для збереження спокою;
- пелети – чарівні гранули стрункості – використовуємо тільки строго за показаннями;
- препарати ортомолекулярної медицини: хром, вітамін Д, берберин, магній, інозитол, релора.
Медикаментозне лікування також може застосовуватись, але розписувати його тут немає сенсу. Як лікар, я використовую його у крайніх випадках.
Щоб отримати індивідуальну пораду від компетентного фахівця з приводу зайвої ваги, переїдання, зривів на солодке, запишіться на консультацію до anti-age терапевта та ендокринолога.
Автор статті: Запороженко Євгенія Дмитрівна
